Питання присвоєння звання «Почесний громадянин Бердичева» знову викликало жваву дискусію у місті. На черговому засіданні депутатських комісій Бердичівської міської ради народні обранці не підтримали кандидатури Ангеліни Цвєткової та Миколи Вахніцького, у зв’язку з чим питання так і не було винесене на розгляд сесії.
Як передбачає чинна процедура, подання на присвоєння почесного звання має пройти всі профільні депутатські комісії. Якщо хоча б одна з них не дає позитивного висновку, далі рішення не рухається. Саме така ситуація склалася і цього разу.
Обговорення кандидатур: аргументи «за» і формальні обмеження
9 лютого відбулося перше засідання комісій, на якому розглянули обидві кандидатури. На засідання прийшли ініціатори подань — представники громадських та ветеранських організацій, освітяни, активісти. Микола Вахніцький був присутній особисто: він розповів про свою біографію, військову службу, отримані відзнаки та внесок у розвиток міста, зокрема участь у будівництві котелень для закладів освіти.
Ангеліна Цвєткова через стан здоров’я не змогла бути присутньою, однак її колеги детально представили багаторічну діяльність, професійні здобутки та перелік нагород. За словами учасників засідання, перелік подяк, грамот і відзнак був значним і свідчив про тривалий внесок у розвиток громади.
Втім, під час обговорення депутати нагадали про формальне обмеження: звання почесного громадянина може присвоюватися лише один раз на рік. У 2025 році його вже отримав директор Бердичівського пивзаводу Володимир Ліпецький. При цьому подання на Цвєткову та Вахніцького, як з’ясувалося, подавалися ще тоді ж, але не були реалізовані.
Голосування і результат
За підсумками голосування депутатських комісій підтримка виявилася мінімальною: за кандидатуру Ангеліни Цвєткової проголосував лише один депутат, за Миколу Вахніцького — двоє. Такої кількості голосів виявилося недостатньо, аби винести питання на сесію міської ради.
Чи відповідає процедура волі громади?
Окреме питання, яке активно обговорюють у Бердичеві, — роль громади у цій процедурі. За обох кандидатів було зібрано підписи мешканців міста, громадських і ветеранських організацій. Формально це є проявом підтримки та довіри, однак фактично остаточне рішення залишається за депутатськими комісіями та сесією.
Виникає логічне запитання: якщо громада підтримує кандидатуру, чи можна вважати, що її воля реалізована, коли рішення блокується на рівні комісій? Чи не перетворюється сам механізм на суто формальний фільтр, який нівелює громадську ініціативу?
Контекст війни і моральний вимір
Ще гостріше це питання звучить у контексті війни. У Бердичівській громаді є загиблі Захисники України, є військові, які втратили здоров’я, але продовжують жити поруч із нами. Частина містян вважає, що саме зараз варто переосмислити саму доцільність і критерії присвоєння почесних звань.
Чи доречно у воєнний час зосереджуватися виключно на формальних обмеженнях, замість ширшої суспільної дискусії? Чи не варто оновити положення, передбачивши окремі категорії або особливий порядок вшанування тих, хто віддав життя або здоров’я за Україну?
Питання без відповіді
Ситуація з неприйнятими кандидатурами оголила одразу кілька проблем: жорстку та не надто гнучку процедуру, розрив між громадською підтримкою і депутатськими рішеннями, а також відсутність широкого обговорення критеріїв почесного звання в умовах війни.
Поки що питання залишається закритим до наступного року. Але дискусія в місті триває, і дедалі більше бердичівлян ставлять запитання: що важливіше — формальне дотримання регламенту чи реальне врахування волі громади та морального запиту суспільства?
