Засідання виконавчого комітету Бердичівської міської ради, яке відбулося цими днями, стало однією з найрезонансніших подій місцевої політики кінця року. Члени виконкому публічно висловили недовіру директору МКП «Бердичівводоканал», згадавши цілий перелік претензій до його роботи за останні два роки. Фінансова дисципліна, витрати на оренду та утримання автотранспорту, значні суми на адвокатські послуги, а також судовий позов проти самого виконкому — усе це лягло в основу жорсткої критики керівника підприємства.
Після емоційного обговорення більшість членів виконавчого комітету підтримали рішення, яке, за словами одного з учасників засідання, «запускає процес звільнення керівника». У соцмережах це одразу подали як перемогу інтересів громади та приклад принципової позиції місцевої влади.
Втім, саме тут починається юридична інтрига. Питання звільнення керівника комунального підприємства — це не лише політика і емоції, а й чітко визначена законом процедура. Згідно із законодавством та практикою місцевого самоврядування, виконавчий комітет не завжди має повноваження ухвалювати кадрові рішення щодо директорів КП. Ключове значення має те, хто саме визначений органом управління підприємством у статуті.
У випадку з МКП «Бердичівводоканал» рішення про призначення та звільнення керівника належить міському голові. Саме Сергій Орлюк, відповідно до чинних нормативних актів і рішень ради, є посадовою особою, яка має право підписувати розпорядження про кадрові зміни. Виконавчий комітет у цій ситуації може висловлювати позицію, рекомендації або недовіру, але не ухвалювати остаточне рішення про звільнення.
Юристи звертають увагу: якщо виконком виходить за межі своїх повноважень, його рішення можуть бути оскаржені в суді та визнані протиправними. Подібні прецеденти вже неодноразово траплялися в Україні, коли гучні заяви та голосування не мали юридичного продовження саме через порушення процедури.
Тож хто правий у цій історії? З політичної та моральної точки зору члени виконкому мають право жорстко оцінювати діяльність керівника стратегічного підприємства, яке забезпечує місто водою. Але з правової — остаточне слово залишається за міським головою. Саме він вирішує, чи стане висловлена недовіра підставою для реального звільнення, чи ситуація обмежиться лише публічним конфліктом.
Очевидно одне: історія з «Бердичівводоканалом» ще далека від завершення. І для громади зараз важливо не лише покарання конкретної посадової особи, а й дотримання закону, щоб будь-які кадрові рішення не були скасовані через суд і не обернулися новими витратами з міського бюджету.
