У Бердичеві сталося те, що мешканці помітили не одразу, але наслідки відчувають щодня: з міських вулиць раптово зникли лежачі поліцейські. Без попереджень, без пояснень, без офіційних повідомлень. Там, де ще вчора водії були змушені скидати швидкість, сьогодні — рівний асфальт і повна свобода для тих, хто не звик дотримуватися правил.
Міська влада з цього приводу зберігає показову тишу. Чи це плановий ремонт? Чи демонтаж із подальшим поверненням? Чи, можливо, хтось вирішив, що обмежувачі швидкості місту більше не потрібні? Або ж їх просто «кудись поділили» — і тепер ніхто не хоче пояснювати, куди саме?
Поки чиновники мовчать, містом щодня йдуть діти до школи. Переходять дороги біля навчальних закладів, дворів, спальних районів. Саме там лежачі поліцейські були не просто шматком гуми чи асфальту — вони були елементарним, але дієвим засобом безпеки.
Ситуація стає особливо небезпечною у сутінках та під час відключень електроенергії. Коли не працює вуличне освітлення, коли пішоходів видно в останню мить, а швидкість автомобілів зростає, відсутність примусового обмеження швидкості — це прямий ризик для життя.
Найбільше обурює навіть не сам факт зникнення лежачих поліцейських, а спосіб, у який це було зроблено. Якщо це справді заплановані роботи — чому їх провели посеред навчального процесу? Невже було так складно дочекатися шкільних канікул, коли потік дітей на вулицях значно менший?
Хто саме ухвалив це рішення? На підставі яких розрахунків і висновків? Чи проводився аналіз ризиків? Чи враховували думку поліції, освітян, батьків? Чи це чергове «кабінетне рішення», прийняте без жодного контакту з реальним життям міста?
Бердичів уже не вперше стикається з ситуацією, коли питання безпеки мешканців відходять на другий план. Але коли мова йде про дітей, будь-яка мовчанка влади виглядає особливо цинічно. Місто має право знати, що відбувається на його вулицях і хто нестиме відповідальність, якщо через цю «тимчасову» відсутність засобів безпеки станеться біда.
Пояснення потрібні негайно. Бо безпека — це не опція і не дрібниця, яку можна тихо прибрати, сподіваючись, що ніхто не помітить.
