У Бердичеві знову доводиться говорити про те, про що в цивілізованому суспільстві мали б забути ще десятки років тому — про нелюдські умови праці. І мова не про поодинокий випадок, не про чутки, а про реальні звернення людей у соціальних мережах, які щодня змушені виходити на роботу і мерзнути, ніби на дворі XIX століття, а не 2026 рік.
Перше звернення — про комерційний магазин «ТРИ ДЕ», що розташований на території базару в районі М’ясокомбінату. Окреме приміщення, фактично без жодного нормального джерела тепла.
У залі настільки холодно, що покупці не можуть утримати товар у руках, а працівниці вимушені працювати у верхньому одязі. Про елементарний комфорт чи дотримання санітарних і трудових норм тут, схоже, ніхто навіть не замислювався. Світла немає — отже, навіть умовний обігрівач не рятує. І це — приватний бізнес, який заробляє гроші щодня.
Другий випадок ще більш кричущий, бо стосується комунальної установи, яка належить громаді міста. Комунальна аптека №86 «Матері та дитини» — єдина в місті, що має ліцензію на відпуск наркотичних і психотропних лікарських засобів, обслуговує пільгові категорії населення, безкоштовно забезпечує ліками онкохворих, учасників бойових дій, дітей з інвалідністю та інших соціально вразливих людей. Саме там персонал змушений працювати у холодному приміщенні, яке перебуває фактично в аварійному стані.
Працівники мерзнуть протягом усього робочого дня, працюють у куртках, тоді як приміщення давно потребує капітального ремонту. Вікна зношені, газовому котлу — понад 30 років, система опалення застаріла. Завідувачка аптеки Людмила Задорожна ще до повномасштабної війни неодноразово зверталася до місцевої влади, робила розрахунки, подавала документи, просила допомоги. Тричі готувалися кошториси на заміну вікон та опалювального обладнання. Але відповідь завжди одна — коштів не виділено, бо не визначений ступінь аварійності будівлі. Експертизу має провести власник. А аптека лише користується приміщенням на праві господарського відання і самостійно нічого вирішити не може.
І тут виникає логічне питання: куди дивиться місцева влада? Чому в місті, де на кожному кроці звучать гучні слова про підтримку медицини, соціальну відповідальність і турботу про людей, працівники комунальної аптеки мерзнуть на робочих місцях? Чому бізнесмени, які охоче називають себе меценатами, благодійниками та «соціально відповідальними», не можуть забезпечити елементарні людські умови для своїх підлеглих?
Це вже не просто недбалість. Це зневага. Зневага до праці, до людей, до базових норм охорони праці, які чітко прописані в законодавстві України. Ніхто не має права змушувати людину працювати в холоді, ризикувати здоров’ям і терпіти приниження заради мізерної зарплати.
Особливо цинічно все це виглядає на тлі історії. Кріпацтво в Україні було офіційно скасоване ще у 1861 році. Минуло понад 160 років. Але іноді складається враження, що для окремих роботодавців та чиновників воно ніколи не закінчувалося. Людина для них — не працівник і не громадянин, а ресурс, який можна використовувати, доки мовчить.
Ця ситуація — сигнал для всієї громади. Бо сьогодні мерзнуть продавчині магазину і фармацевти комунальної аптеки, а завтра будь-хто з нас може опинитися в таких самих умовах. Мовчання лише заохочує безкарність.
Закликаємо колег, працівників інших установ, магазинів, підприємств не боятися і в коментарях висловлювати свою думку. Розповідайте, які ще роботодавці в Бердичеві дозволяють собі знущання з підлеглих, ігнорують трудове законодавство та людську гідність. Лише публічність і тиск громади змушують владу та бізнес діяти, а не робити вигляд, що проблеми не існує.
Людські умови праці — це не привілей і не подачка. Це базове право, яке не повинно залежати від жадібності власників чи байдужості чиновників.
