«Бюджет‑2026»: як бердичівський нардеп Богдан Кицак і компанія паразитують на українському суспільстві.
Гострий погляд на цинізм «депутатського патріотизму» під час війни
Пост від Богдана Кицака — патріотизм чи черговий піар?
У своєму Facebook‑повідомленні про ухвалення Державний бюджет України на 2026 рік, Богдан Кицак заявив: «Це необхідно для фізичного функціонування Держави з 1 січня 2026 року!», «Частковий компроміс по ЗП для вчителів та 64% ПДФО для громад забезпечено!», і додав, що з колегами‑однодумцями нібито готують законопроєкт, щоб «вільні кошти спрямувати на зарплати військовим».
Звучить гордо: «для держави», «для вчителів», «для громад». Але між рядків — те, що важливо: у тому ж бюджеті депутати самі затвердили суттєве підвищення власних компенсацій. І це під виглядом «витрат на депутатську діяльність». Це означає — не для фронту, не для армії, не для тих, хто захищає країну. А для себе.
Що дає бюджет‑2026 депутатам — цифри, які приголомшують
Згідно з проголосованим рішенням, виплати на «депутатську діяльність» зростають у 2026 році утричі — з однієї до трьох місячних зарплат.
Якщо звичайний оклад народного депутата — 60–65 тис. грн, то після підвищення компенсації фактично до ~200 тис. грн щомісяця.
Ці кошти — на «роботу з виборцями», утримання приймалень, помічників, юристів тощо. Офіційно — не зарплата, але за суттю — ще одна безконтрольна «зарплата».
У той самий час, за словами представників парламенту, зараз **не передбачено підвищення** виплат для військових — «через брак ресурсів».
Отже: на фронт — обіцянки «можливо потім», на депутатів — гроші вже зараз.
Що показує декларація Кицака: багатство vs. реалії людей
Згідно з офіційною декларацією за 2024 рік, Кицак отримав від парламенту 1 584 890 грн: 768 170 грн — зарплата, 726 720 грн — компенсація витрат на депутатську діяльність, ще 90 000 грн — компенсація проїзду.
Також він декларує готівку у вигляді $48 000 (у 2023 — $35 000), при тому, що на банківському рахунку — всього 2 192 грн.
І — автомобіль TOYOTA RAV4 2023 року, право користування яким оформлено через «договір позички» (автівка належить матері депутата). Вартість на момент набуття права — ~1 млн грн.
Це — на тлі мільйонів пересічних українців, які виживають на мінімалку або середні зарплати, ризикують за країну на фронті, гинуть за неї, але не мають навіть базового забезпечення.
Якщо бюджет — «для людей», то чому багатіють депутати, а не ті, хто ризикує життям?
Де справжні пріоритети: декларація vs. соціальна справедливість
Кицак у своєму пості говорить про підтримку вчителів, про бюджет для держави, про компроміси. Але для кого насправді прийнято бюджет?
- Для депутатів — компенсації ~200 тис. грн/міс.
- Для військових — поки лише обіцянки «можливо розглянемо» через брак ресурсів.
- Для пересічних — мінімальна зарплата і прожитковий мінімум зростають мізерно, в умовах глибокої економічної та воєнної кризи.
Це не просто нерівність. Це демонстрація цинізму: під ногами у країни — війна, страх, нестабільність. А в парламенті — калькулятори й розрахунки, як наповнити власні гаманці. І як після цього вірити словам про «державу», «народ», «гідність»?
Чому це підриває довіру до влади і ставить під загрозу віру людей у справедливість
Голосуючи «за» бюджет-2026, Кицак — представник Бердичівщини — став співавтором рішення, яке об’єднує дві речі: підвищення виплат собі і залишення військових без гарантій.
Той, хто має захищати інтереси громади, має право й мораль вимагати: щоб кожна гривня бюджетних коштів ішла на реальні потреби — на фронт, на медиків, на соціальний захист. А не на «депутатські премії».
Такий підхід породжує зневіру, відчуження і бажання покласти хрест на політиці як на інструменті справжніх змін. Бо якщо «еліта» живе інакше — навіщо надія пересічному?
Пост про бюджет, гучні слова про турботу про країну і громади — це лише ширма. За нею — цифри, які розкладено чітко: депутатам — гроші, армії — обіцянки, людям — виживання.
Висновок: Кицак — не депутат народу, а депутат для себе.
Декларація, компенсації, автівка, готівка — все це свідчить, що для Богдана Кицака бюджет — не про справедливість. А про власний комфорт. І допоки такі депутати пролізають до Ради — зміни, на які чекає громадянин, залишаться лише у балачках.
Якщо Бердичів хоче справжнього представника, а не «депутата‑фінансового менеджера», час поставити хрест на молодій та перспективній «еліті», яка годується з бюджету під виглядом «служіння народу».
