У Бердичеві знову заговорили про побори в школах та дитячих садочках. Цього разу обурення викликала ситуація у 4-й школі, де батьки були змушені здавати кошти на фонд школи та інші потреби, які за логікою мали би забезпечуватися державою. Соціальні мережі рясніють обуреними коментарями та скаргами, а питання “коли це припиниться?” стає все більш актуальним.
Здайте на штори, здайте на парти
Традиція добровільних внесків у школах та садочках давно перетворилася на практично обов’язкову норму. Батьки зіштовхуються з тим, що від них постійно вимагають гроші на предмети першої необхідності: штори, меблі, спортивний інвентар.
Парадокс у тому, що держава та місцеві органи влади зобов’язані забезпечувати заклади освіти базовим обладнанням, а фактично фінансова тягар лягає на плечі родин.
Чиновники та депутати — чому не скидаються на штори?
Ще більш кричущий момент — це подвійні стандарти. У той час як батьки здають гроші на школу, чиновники та депутати не вкладають нічого з власної кишені. У виконкомі штори та меблі купуються за державний кошт, але ніхто не замислюється, чому директори та адміністрація закладів не роблять цього самостійно за власні кошти. Ситуація виглядає особливо образливо, адже ті, хто ухвалює рішення та розподіляє бюджет, самі не відчувають потреби “скидатися” на комфорт для дітей.
Батьківські комітети — добровільні помічники чи контрольовані групи?
Батьківські комітети формально мають бути добровільними помічниками, але на практиці часто перетворюються на механізм примусу. Батьки, які відмовляються здавати кошти, стикаються з несправедливим ставленням до своїх дітей — відокремлення у класі, моральний тиск та навіть непрямий шантаж.
Батьківські комітети намагаючись прислужитися вчителям задля лояльного ставлення до власної дитини, стають своєрідною системою контролю, що підміняє реальне керівництво закладом. Вони зачасту перевищують свої повноваження, збираючи кошти не на потреби дітей, а з самих батьків та дітей на подарунки вчителям, ремонти класу та інші потреби.
Діти, які не здають — окреме ставлення
Проблема полягає і в тому, що неплатники серед дітей отримують інше ставлення з боку педагогів та адміністрації. Навіть у побутових питаннях — сидіння за новими партами чи участь у заходах — відчувається дискримінація. Це формує у дітей відчуття несправедливості та соціальної нерівності вже з раннього віку.
Хто покриває та виправдовує побори?
Критики зазначають, що подібні практики прикриваються “добровільністю” та традиціями, а чиновники часто закривають на це очі. Відповідальність розмивається: держава формально надає фінансування, але воно або недостатнє, або розподіляється непрозоро. У підсумку — побори стають системною проблемою, а винні не відчувають жодних наслідків.
Коли це припиниться?
Місцеві активісти та батьки вже не вперше піднімають питання про припинення поборів. Проте реальних змін досі немає. Потрібна прозора політика фінансування закладів освіти, контроль за використанням державних коштів та відповідальність керівників шкіл і дитсадків.
Тільки системні зміни можуть покласти край цій несправедливості, що тривожить Бердичів роками.
Скандал у четвертому ліцеї — це лише вершина айсбергу. Поки держава не візьме на себе реальну відповідальність, батьки залишатимуться донаторами, а діти — заручниками системи, де гроші важливіші за освіту та рівні умови для всіх.
