Після гучного наганяю, який публічно отримав заступник міського голови Бердичева від Сергія Орлюка через провалене прибирання снігу, ситуація у центрі міста різко «покращилась». Уже зранку наступного дня на центральній площі загули трактори, з’явилася комунальна техніка, робітники з лопатами та показове «героїчне» очищення території. Сніг, який ще напередодні перетворював площу на ковзанку, раптом став проблемою номер один — але лише там, де його бачить керівництво і де ходять камери.
Картина знайома до болю: поки не пролунає різке слово з кабінету міського голови — тиша, бездіяльність і традиційне «чекаємо, поки розтане». Але варто було Сергію Орлюку вказати пальцем — і комунальні служби миттєво прокинулися, наче за чарівною командою. Виникає логічне запитання: а що, до цього сніг у Бердичеві був невидимий?
Особливо цинічно ця показуха виглядає на фоні ситуації в віддалених мікрорайонах міста. Там, де немає адміністративних будівель, туристичних маршрутів і офіційних заходів, про трактор і системне прибирання снігу можна лише мріяти. Двори, вузькі проїзди, підходи до зупинок громадського транспорту — усе це тижнями залишається у сніговій каші, льоді та небезпеці для людей.
Мешканці таких мікрорайонів щодня ризикують здоров’ям, добираючись на роботу, в лікарню чи просто до магазину. Пенсіонери ковзають, батьки ведуть дітей до школи по заметах, а швидка допомога інколи фізично не може заїхати у двір. Але, схоже, ця частина міста у комунальній логіці досі «другого сорту».
І тут ми впираємося у класичний совковий підхід до управління: не системна робота, а ручне керування; не планування, а аврал; не відповідальність, а страх перед начальником. Чистимо не там, де потрібно людям, а там, де «можуть спитати». Не за графіком, а після прочуханки. Не для мешканців, а для галочки.
Сучасне місто не може жити за принципом «наганяй — реакція — забули». Якщо техніка є, якщо люди є, якщо кошти на утримання комунальних служб закладені — то чому вони починають працювати лише після публічного сорому? І чому мешканці околиць мають відчувати себе зайвими у власному місті?
Бердичів — це не лише центральна площа і кілька показових вулиць. Це десятки мікрорайонів, де живуть такі ж платники податків, виборці і громадяни. І якщо після кожного снігопаду місту знову потрібен персональний «ляпас» від міського голови, щоб запустити комунальні служби, то проблема значно глибша, ніж просто неприбраний сніг.
Поки у місті не відійдуть від застарілих, совкових методів управління і не почнуть працювати для людей, а не для начальства, подібні ситуації повторюватимуться знову і знову. І кожен новий снігопад вкотре показуватиме, де у Бердичеві справжній центр уваги влади, а де — забуті окраїни.
