Виконавчий комітет Бердичівської міської ради відзвітував про роботу зі зверненнями мешканців громади за 2025 рік. У сухих цифрах усе виглядає майже оптимістично: мовляв, кількість звернень зменшилась, навантаження на владу нібито спало, а система реагування працює. Проте за цими цифрами криється зовсім інша, значно тривожніша картина, про яку в офіційних звітах зазвичай воліють не говорити.
За даними виконкому, які озвучила керуюча справами Лариса Котнюк, упродовж 2025 року до міської влади надійшло 1995 звернень. Це на 277 менше, ніж у 2024-му. Формально — «позитивна динаміка». Неофіційно ж — серйозний сигнал про втрату довіри. Бо зменшення кількості скарг далеко не завжди означає зменшення проблем. Набагато частіше це означає, що люди просто перестали вірити у спроможність міської влади ці проблеми вирішувати.
Бердичів — не місто без болючих питань. Проблеми з житлово-комунальним господарством, дорогами, освітленням, тарифами, водо- та теплопостачанням нікуди не зникли. Соціальна напруга серед малозабезпечених, пенсіонерів, родин військових так само залишається високою. Земельні конфлікти, забудови, сервітутні питання й надалі викликають обурення мешканців. І все це підтверджують самі цифри звернень.
Найбільше заяв традиційно стосувалися житлово-комунальної сфери, транспорту та зв’язку — 340 звернень. Люди писали про аварійні дахи, занедбані під’їзди, розбиті дороги, темні вулиці та платіжки, які з кожним місяцем виглядають усе більш відірваними від реальності. На другому місці — соціальний захист (320 звернень): адресна допомога, пільги, субсидії, нескінченні роз’яснення, які часто не змінюють суті проблеми. Земельні питання — 178 звернень, і за кожним з них стоять реальні конфлікти між громадянами, бізнесом та міською владою.
Та головне питання полягає не в тому, про що звертаються, а в тому, хто вже не звертається. Сотні, а можливо й тисячі бердичівлян сьогодні обирають інший шлях — соціальні мережі. Саме там вони шукають справедливість, підтримку, резонанс. Бо там є шанс, що проблему побачать журналісти, активісти або хоча б сусіди. А от віра в те, що звернення до виконкому призведе до реальних змін, у багатьох давно зникла.
Показовим є і статистичний контраст. Лише на службу «1505» за рік надійшло 17 420 звернень. Це майже в дев’ять разів більше, ніж офіційних письмових звернень до виконкому. І навіть тут постає питання: скільки з цих сигналів були вирішені системно, а скільки — «погашені» формальними відписками або тимчасовими латаннями проблем?
Окремо влада звітує про 2 868 телефонних звернень до управління соціального захисту та роботу електронних сервісів на сайті міськради. Але й тут мешканці дедалі частіше скаржаться не на відсутність каналів зв’язку, а на відсутність результату. Електронна форма, гаряча лінія чи запис на прийом не мають жодної цінності, якщо за ними не стоїть реальне вирішення проблеми.
Офіційно робота зі зверненнями визначена пріоритетною, перебуває «на постійному контролі», супроводжується перевірками, навчанням персоналу та щоквартальними аналізами. Проте на практиці мешканці дедалі частіше стикаються з формальним підходом, шаблонними відповідями та перекладанням відповідальності між структурними підрозділами.
Саме тому зменшення кількості звернень у Бердичеві не можна сприймати як досягнення. Це радше тривожний симптом. Симптом зневіри, розчарування і переконання, що писати скарги — марна справа. Що значно ефективніше написати пост у Facebook або звернутися до місцевих медіа, ніж чекати місяцями на відповідь, яка нічого не змінить.
Під час обговорення звіту члени виконкому говорили про необхідність посилення контролю, недопущення формалізму та виявлення системних проблем. Та без відновлення довіри громади ці слова ризикують залишитися лише черговим пунктом у протоколі. Бо справжнім показником ефективності влади є не менша кількість скарг, а менша кількість причин для них. І саме цього бердичівляни чекають уже не перший рік.
