У п’ятницю, 9 січня, о 14:00 у музеї історії міста Бердичева запланована публічна зустріч, присвячена обговоренню ескізів майбутнього пам’ятника Елі Шаєвичу Ронделю, більш відомому серед містян як легендарний «Ізя-газировщик». Захід має відкритий формат, тож до дискусії запрошують усіх небайдужих бердичівлян, яким важлива історична пам’ять міста та те, як саме вона має бути вшанована у публічному просторі.
Ідея встановлення пам’ятника викликала жваве обговорення у громаді ще до офіційної презентації ескізів. Думки мешканців Бердичева помітно розділилися. Частина містян вважає, що Ізя-газировщик — це справжній символ міста, жива легенда, яку пам’ятають кілька поколінь, і яка заслуговує на окреме місце в міському ландшафті. Інші ж ставлять резонне питання: чи на часі такі ініціативи під час повномасштабної війни, коли країна щоденно втрачає своїх захисників, а кожна гривня може врятувати чиєсь життя на фронті.
У соціальних мережах та приватних розмовах дедалі частіше лунають альтернативні пропозиції — спрямувати кошти не на пам’ятник, а на допомогу Збройним силам України, або ж зосередитися на вшануванні пам’яті загиблих воїнів-бердичівлян. Для багатьох родин це питання не символіки, а болю і справедливості, адже війна торкнулася практично кожного.
Водночас постать Ізі для Бердичева справді є особливою. Він не був політиком чи чиновником, не обіймав високих посад, але став частиною міської ідентичності. Його знали майже всі: дорослі пам’ятають його з радянських часів, молодші — з розповідей батьків та дідусів. Вуличний автомат з газованою водою, біля якого завжди стояв Ізя, був не просто точкою продажу — це було місце зустрічей, розмов, жартів і міських новин. Його образ став уособленням простого, живого Бердичева, без пафосу і показної величі.
Саме тому ініціатори наголошують: мова йде не лише про пам’ятник конкретній людині, а про спробу зафіксувати шматок міської пам’яті, який стрімко зникає. Зустріч у музеї має стати майданчиком для відкритого діалогу — без нав’язування рішень, але з можливістю почути всі аргументи «за» і «проти». Чи потрібен Бердичеву такий пам’ятник саме зараз, у який спосіб його реалізовувати і чи можливий компроміс між культурною пам’яттю та воєнними реаліями — відповіді на ці питання мають сформувати самі бердичівляни.
Організатори наголошують: участь громади у таких обговореннях є принциповою, адже саме містяни визначають, яким буде Бердичів сьогодні і яким його пам’ятатимуть у майбутньому.
