Бердичів знову опинився у центрі транспортного скандалу, який може мати серйозні наслідки для тисяч мешканців. Оголошений на 4 червня 2026 року конкурс перевізників уже викликає хвилю обурення, але ще більше запитань виникає після аналізу попереднього конкурсу, який відбувся 3 вересня 2025 року. Вже там можна побачити корінь нинішньої проблеми — подвійні стандарти, непрозорість і повний провал контролю з боку Департаменту економічного розвитку.
На папері все виглядає ідеально: чіткі вимоги, законодавча база, високі соціальні стандарти.
Обов’язкові умови, прописані у конкурсі
Але реальність Бердичева сьогодні — це маршрутки без кондиціонерів, без доступності для людей з інвалідністю, без уніформи водіїв і без будь-якого натяку на сучасний сервіс.
Вересневий конкурс: як перемогли ті, хто не відповідає умовам?
3 вересня 2025 року у Бердичеві вже проводився аналогічний конкурс перевізників. І що ми маємо за підсумками?
- маршрути №1, 1А, 2, 6, 3А та 6Б були розподілені;
- перевізники отримали право працювати;
- договора укладені;
- місто відзвітувало про «успішне проведення» конкурсу.
А тепер головне питання: чи відповідали ці перевізники вимогам, які сам же департамент і встановив?
Відповідь очевидна для кожного, хто хоча б раз користувався громадським транспортом у Бердичеві — ні.
Кондиціонування — фікція на папері
У вимогах чітко прописано необхідність належних умов перевезення пасажирів, зокрема температурного комфорту. Але влітку маршрутки Бердичева перетворюються на справжні «сауни на колесах».
Жодна з більшості машин:
- не має справного кондиціонера;
- не забезпечує вентиляцію;
- не відповідає елементарним санітарним нормам.
Уніформа водіїв — ще одна ілюзія
Стандарти передбачають впізнаваність і охайний вигляд персоналу. Але у реальності водії працюють у чому завгодно:
- спортивний одяг;
- майки;
- іноді навіть без елементарного дрес-коду.
Жодної системи, жодного контролю, жодної відповідальності.
Доступність для людей з інвалідністю — повний провал
Найбільш болюча тема — це перевезення людей з інвалідністю.
Попри вимоги:
- Звукової системи оголошення зупинок транспорту немає;
- пандуси відсутні;
- умови для маломобільних груп — ігноруються.
Фактично ці люди просто викреслені з транспортної системи міста. А сьогодні це – українські захисники, які втратили на війні своє здоров’я, щоб бердичівські чиновники на дорогих авто могли розказувати казочки про безбар’єрність та доступність у місті, де немає жодних умов для інвалідів.
GPS-контроль: чи він взагалі існує?
Офіційно перевізники зобов’язані встановлювати GPS-трекери та надавати доступ до даних. Але чи бачить місто реальний контроль руху?
Пасажири щодня стикаються з:
- зривами графіків;
- хаотичним рухом;
- відсутністю прогнозованості.
Це свідчить лише про одне — або система не працює, або її просто ніхто не контролює.
Це знов прорахунок Департаменту економічного розвитку.
Подвійні стандарти бердичівської влади
І тут ми підходимо до ключового питання: як перевізники змогли виграти конкурс, не відповідаючи умовам?
- вимоги були формальні і не перевірялися;
- перевірки проводилися «для галочки»;
- або правила застосовуються вибірково.
У будь-якому випадку — це провал роботи відповідального органу, в саме новоствореного департаменту економічного розвитку.
Відповідальність департаменту економічного розвитку
Саме цей орган:
- розробляє умови конкурсів;
- контролює їх виконання;
- несе відповідальність за результат.
І саме при цьому керівництві місто отримало систему, де:
- умови існують лише на папері;
- контроль фактично відсутній;
- пасажири залишаються заручниками ситуації.
Чи можуть чиновники, які щодня пересувається на дорогому автомобілі, реально розуміти проблеми пенсіонера, який стоїть у задушливій маршрутці?
Питання риторичне.
Тариф 20 гривень: платити більше — отримувати те саме?
Окремий блок обурення серед мешканців викликає тема підвищення вартості проїзду до 20 гривень. І тут виникає логічне питання: за що саме повинні платити більше бердичівляни?
Адже навіть базові умови, які перевізники зобов’язані виконувати відповідно до договорів і конкурсних вимог, системно ігноруються:
- відсутність кондиціонування влітку;
- ігнорування вимог до уніформи водіїв;
- повна відсутність доступного транспорту для людей з інвалідністю;
- порушення графіків руху.
Найбільш цинічним виглядає те, що питання невиконання цих умов фактично замовчується під час ухвалення тарифних рішень.
Це породжує серед містян переконання, що підвищення тарифу відбувається без реального контролю якості послуг, а інтереси громади відходять на другий план.
У публічному просторі все частіше звучать різкі оцінки щодо можливої узгодженості дій між чиновниками, керівництвом міста, зокрема міським головою Сергієм Орлюком, та перевізниками.
Водночас такі твердження потребують належної перевірки і доказів, щоб перейти з площини емоцій у площину фактів.
Факт залишається фактом: питання якості перевезень і виконання умов договорів не стало ключовим аргументом при обговоренні підвищення тарифу.
Місце для доказів і документів
Умови попереднього конкурсу (3 вересня):
Переглянути умови попереднього конкурсу, розміщені на офіційному сайті міста
Умови нового конкурсу (4 червня 2026 року):
Переглянути умови нового конкурсу, оголошеного департаментом економічного розвитку
Новий конкурс — старі проблеми?
Тепер місто готується до нового конкурсу. Але головне питання залишається відкритим:
чи не повториться та сама історія?
- знову виграють ті ж перевізники;
- знову не буде виконання умов;
- знову містяни залишаться з тими ж проблемами.
Хто відповість за транспорт у Бердичеві?
Сьогодні ситуація виглядає так:
- департамент декларує високі стандарти;
- перевізники їх не виконують;
- контроль відсутній;
- відповідальність — розмита.
У підсумку страждають звичайні люди:
- пенсіонери;
- студенти;
- працівники;
- мами з дітьми.
Система потребує не конкурсу, а відповідальності
Бердичівстка громада стоїть перед вибором: або продовжувати імітацію реформ, або нарешті навести порядок у транспортній сфері.
Поки ж складається враження, що містяни змушені платити більше, отримуючи той самий рівень послуг — без змін і без гарантій.
Ганьба владі, ТОП-чиновникам та особисто міському голові Сергію Орлюку, якщо вона не здатні забезпечити контроль і справедливість у такому базовому питанні, як громадський транспорт.
Підсумки
Не дивлячись на явні прорахунки департаменту економічного розвитку, є великі сумніви, що молодий директор департаменту Михайло Май самовільно, без відома Сергія Орлюка, лобіює інтереси підприємців.
Враховуючи той факт, що на минулій сесії міської ради саме мер хотів протягнути Михайла Мая на посаду свого заступника, все виглядає як ретельно спланований мером план дій.
Можливо навіть має місце певний тиск, який створює Сергій Орлюк на своїх підлеглих. Недарма у стінах міської ради тихенько звучать слова мобінг, булінг та пресинг..
