Після розголосу взялися за коси – у Бердичеві розчищають “тунель кохання”

Бердичівський тунель кохання нарешті дочекався уваги комунальників. На прибережній смузі річки Гнилоп’яті працівники МКП «Бердичівкомунсервіс» почали косити траву, прибирати територію, обрізати кущі та видаляти поросль. Про проведення робіт повідомив офіційний сайт Бердичівської міської ради.

Новина начебто позитивна. Зарості прибирають, територію розчищають, місто стає охайнішим. Є лише одна маленька деталь: активність комунальників дивним чином збіглася у часі з хвилею публікацій у соціальних мережах про те, у що перетворилося це місце.

Тож у Бердичеві, схоже, продовжує працювати дуже специфічна система благоустрою: спочатку проблема має добре зарости, потім потрапити на фото, далі — у Facebook, отримати свою порцію обурених коментарів, і лише після цього десь неподалік заводиться бензокоса.

Бердичівський “тунель кохання” отримав шанс знову стати безпечним місцем для прогулянки

Про стан цієї території «Про Бердичів» уже писав раніше. Місце, яке за нормального догляду могло б стати атмосферною зеленою локацією біля Гнилоп’яті, поступово перетворилося на справжній тунель — щоправда, вже не стільки кохання, скільки виживання серед кущів.

Наш попередній матеріал про Бердичівський тунель кохання можна прочитати за цим посиланням.

Густі зарості, поросль та загальна занедбаність поступово з’їдали потенціал цієї ділянки. І це особливо прикро саме для Бердичева, де цікавих облаштованих громадських просторів не настільки багато, щоб дозволяти собі роками не помічати ті, які вже фактично створила сама природа.

Але соцмережі зробили те, що в Україні вони останніми роками роблять досить успішно: нагадали відповідальним службам, що мешканці міста мають очі, телефони з камерами та доступ до інтернету.

Комунальники Бердичева взялися за Гнилоп’ять

За інформацією міської ради, МКП «Бердичівкомунсервіс» проводить на прибережній смузі Гнилоп’яті косіння, прибирання, обрізку кущів та видалення порослі.

І тут важливо не впадати в іншу крайність. Працівники, які сьогодні реально стоять із косами, пилами та інструментом біля річки, свою роботу виконують. Питання в іншому: чому до подібних територій комунальна увага настільки часто приходить уже після того, як проблема стає темою для соцмереж?

Адже косіння трави чи видалення порослі — це не надзвичайна спецоперація і не висадка людини на Марс. Це звичайний благоустрій міської території.

Тому й сама новина про те, що комунальники прибирають зарості, мала б бути настільки буденною, щоб не викликати особливого здивування. Приблизно як повідомлення про те, що водій автобуса сьогодні крутив кермо, а кухар у їдальні готував обід.

Нова комунальна технологія Бердичева — спочатку Facebook, потім косарка

Звичайно, ми не будемо стверджувати, що саме публікації змусили підприємство терміново змінити робочі плани. Можливо, прибирання було заплановане давно, а дописи містян просто неймовірно вдало з’явилися напередодні.

Такі збіги трапляються.

Особливо часто вони трапляються після фотографій занедбаних територій у Facebook.

Проте для міста значно важливіше інше питання. Чи повинні жителі Бердичева виконувати роль безкоштовних інспекторів благоустрою? Ходити містом, фотографувати зарості, ями, сміття чи поламані конструкції, писати публікації, тегати посадовців і чекати, поки допис набере достатню кількість реакцій?

Бо якщо саме так виглядає ефективна модель управління, тоді до структури комунального господарства варто офіційно додати ще один підрозділ — «бердичівляни з телефонами».

Вони, схоже, іноді знаходять проблеми швидше за будь-які графіки огляду територій.

Гнилоп’ять заслуговує не на разові зачистки

Окрема історія — сама річка Гнилоп’ять та її береги. Для Бердичева це не просто вода, яка протікає через місто. Це одна з головних природних осей міста, навколо якої за грамотного підходу можна створювати прогулянкові маршрути, зелені зони та невеликі рекреаційні простори.

Саме тому прибережна смуга не повинна існувати за принципом «заросло — викосили — забули — знову заросло».

Місту потрібен системний догляд. Не героїчне визволення території від кущів раз на певний період, а звичайний графік утримання, який працює незалежно від кількості лайків під черговою критичною публікацією.

І тут Бердичів точно не потрібно перетворювати на Амстердам чи Копенгаген. Почати можна значно скромніше: регулярно косити, прибирати сміття, контролювати поросль, забезпечувати прохідність території та не дозволяти перспективним зеленим зонам перетворюватися на джунглі.

Набережна може стати нормальною міською локацією

Навіть мінімальне системне облаштування могло б зробити цю ділянку значно привабливішою. Чистий прохід, регулярний догляд за зеленню, кілька елементарних точок для відпочинку та нормальне утримання прибережної території вже змінили б сприйняття місця.

Не обов’язково одразу малювати презентації на сто сторінок, створювати робочі групи з робочих груп та урочисто презентувати концепцію концепції майбутньої концепції.

Іноді достатньо просто не запускати територію.

Історія з набережною показує ще одну важливу річ: публічна увага до проблем міста потрібна.

Критика не означає, що потрібно сварити комунальників за кожну нескошену травинку. Так само як фотографія проблемної території не є атакою на міську владу. Це нормальний механізм контролю у громаді, де бюджет формують, зокрема, податки самих мешканців.

Коли журналісти або жителі показують занедбане місце, а через певний час там з’являється техніка — це краще, ніж коли не відбувається нічого.

Тому за нинішнє прибирання працівникам «Бердичівкомунсервісу» можна сказати нормальне людське «дякуємо».

А от керівникам міського господарства варто поставити інше питання: чи можна зробити так, щоб наступного разу Facebook дізнався про прибирання вже після того, як територію привели до ладу, а не допомагав нагадувати, що її пора прибрати?

Бердичівський благоустрій має працювати без інформаційної тривоги

Для нормального міста благоустрій — це передусім система. Відповідальні служби мають знати стан територій, бачити проблемні ділянки та планувати роботи до того, як чергові зарості стають місцевою фотозоною в жанрі «постапокаліпсис».

Бо сьогодні це Бердичівський тунель кохання. Завтра — інша зелена зона. Післязавтра — берег річки, тротуар чи двір.

І кожного разу запускати один і той самий алгоритм «фото — пост — коментарі — реакція» навряд чи можна назвати сучасним управлінням містом.

Соціальні мережі мають допомагати владі бачити те, що справді складно помітити. Але вони не повинні замінювати плановий контроль за територіями, за які вже відповідають конкретні комунальні служби.

Головне тепер — не дати коханню знову зарости

Отже, новини цього дня для Бердичева все-таки хороші: біля Гнилоп’яті косять, прибирають, обрізають кущі та видаляють поросль.

Бердичівська набережна знову отримала шанс знову стати місцем, куди захочеться прийти, а не продиратися.

Хотілося б лише, щоб наступний етап цієї історії не починався через кілька місяців зі слів: «Жителі Бердичева знову показали у соцмережах…»

Бо кохання, кажуть, потребує постійної уваги.

Як з’ясувалося, міський благоустрій – теж.