Сесійна зала Бердичівської міської ради знову стала місцем гучних емоцій, різких заяв і, відверто кажучи, доволі суперечливих вимог. Цього разу до депутатів прийшли колишні учасники добровольчого формування, які не просто виступили з трибуни, а фактично намагалися тиснути на обранців громади через страх, емоції та доволі жорстку риторику.
Йшлося про відновлення діяльності добровольчого формування територіальної громади ДФТГ “Бердос”, однак форма, в якій це подавалося, викликала більше запитань, ніж відповідей. Замість конструктивної дискусії — залякування, замість аргументів — апеляція до найболючіших трагедій війни.
Варто додати, що до сесійної зали завітав не керівний склад батальйону, який очолював військовий у відставці Віталій Верещак, а рядові члени добровольчого формування.
Сесія Бердичівської міської ради під тиском: як це виглядало
За словами очевидців, група активістів зайшла до сесійної зали з чіткою позицією: місту терміново потрібне ДФТГ, і влада повинна негайно знайти для цього фінансування, ресурси та навіть озброєння.
Однак спосіб донесення цієї позиції був далекий від класичного діалогу між громадою та владою. Виступи супроводжувалися підвищеним тоном, звинуваченнями і навіть натяками на бездіяльність депутатів у разі потенційної загрози.
Особливо емоційним став виступ одного з учасників — пенсіонера, який звертався до депутатів російською мовою. Він згадав події в Бучі, акцентуючи увагу на звірствах російських військових, включаючи зґвалтування мирного населення – у тому числі чоловіків, і натякаючи що таке саме може статися з присутніми у залі народними обранцями.
«Що ви будете робити, коли завтра росіяни зайдуть у місто?» — пролунало з трибуни.
Це питання, поставлене в ультимативній формі, стало ключовим елементом всієї дискусії — страх як інструмент впливу.
Вимоги: гроші, структура і… зброя
Активісти наполягали на трьох основних речах:
- створення або відновлення ДФТГ у Бердичеві;
- виділення фінансування з міського бюджету;
- забезпечення формування озброєнням.
Саме останній пункт викликав найбільший резонанс. Адже питання розподілу зброї — це не компетенція міської ради, а сфера державних органів і силових структур.
Депутати опинилися в ситуації, коли з одного боку — тиск емоцій і воєнного контексту, а з іншого — чіткі юридичні обмеження.
Маніпуляція страхом чи реальна загроза?
Не можна заперечувати: Україна живе в умовах війни, і питання оборони залишається критично важливим. Але чи коректно використовувати найстрашніші приклади, такі як Буча, для тиску на місцеву владу?
Частина присутніх у залі сприйняла виступи як емоційне нагнітання ситуації. Адже замість конкретних планів оборони чи координації з військовими структурами, звучали радше риторичні питання та апокаліптичні сценарії.
Фактично, депутатам пропонували діяти «тут і зараз», без чітких механізмів реалізації і без врахування законодавчих рамок.
Аналітика: чи здатне ДФТГ захистити місто?
Окремої уваги заслуговує питання ефективності такого формування. За неофіційними оцінками, потенційне ДФТГ могло б налічувати близько 200–300 осіб.
При цьому значна частина з них — це люди, які раніше не пройшли військову службу або мають обмеження за станом здоров’я.
І тут виникає логічне питання: чи здатна така кількість і така категорія людей реально захистити місто з населенням близько 80–90 тисяч осіб?
Військові експерти неодноразово наголошували: територіальна оборона ефективна лише як частина системи, а не як самостійна сила. Без координації з ЗСУ, без підготовки, без чіткої структури — це радше символічний елемент, ніж реальний щит.
Більше того, питання забезпечення зброєю автоматично піднімає тему відповідальності, контролю та ризиків.
Окремий аспект: хто саме вимагає ДФТГ і чому це викликає запитання
Окремо варто звернути увагу на ще одну деталь, яка фактично випала з емоційної дискусії, але має принципове значення для розуміння ситуації.
Значна частина активістів, які виступали під час сесії, — це люди віком 60+.
І тут виникає логічне питання: чому ці особи, маючи можливість за наявності стану здоров’я долучитися до служби у Збройних Силах України, наполягають саме на створенні місцевого ДФТГ?
Адже механізми участі в обороні держави вже існують. Натомість лунають вимоги створити нову структуру на рівні громади — у місті, яке не знаходиться в епіцентрі бойових дій.
Без чітких пояснень щодо функцій, координації та реальної ефективності такого формування ці вимоги виглядають щонайменше дискусійними.
Агресивна поведінка замість аргументів
Не менш важливим є і сам формат комунікації, який продемонстрували ініціатори створення ДФТГ під час сесії.
За свідченнями присутніх, виступи супроводжувалися відверто агресивною поведінкою: підвищеним тоном, криками, постійним перебиванням депутатів.
При цьому ключова проблема полягала в іншому — відсутності конкретних аргументів.
Замість чітких розрахунків, планів дій чи юридичних обґрунтувань, депутати почули:
- залякування сценаріями швидкого захоплення міста;
- апеляцію до трагедій війни;
- емоційний тиск через крики;
- погрози та ультимативні заяви.
Фактично діалог як такий був відсутній. Замість обговорення — тиск, замість пошуку рішень — емоційна ескалація.
І головне питання залишається відкритим: чи можна побудувати систему безпеки міста на основі страху та ультиматумів — без чіткої стратегії?
Депутати між законом і емоціями
Міські обранці опинилися у складній ситуації. З одного боку — громадський тиск і звинувачення у бездіяльності. З іншого — законодавство, яке чітко визначає, що питання оборони і озброєння не вирішуються на рівні міської ради.
Деякі депутати намагалися перевести дискусію у конструктивне русло, пропонуючи звернення до військових структур або розробку програм підтримки оборони в межах повноважень громади.
Проте емоційний фон засідання не сприяв спокійному діалогу.
Чи є альтернатива?
Питання безпеки Бердичева — безумовно важливе. Але замість імпульсивних рішень і тиску, експерти радять діяти системно:
- посилення взаємодії з військовими підрозділами;
- розвиток систем оповіщення та цивільного захисту;
- підготовка населення до надзвичайних ситуацій;
- створення реалістичних програм підтримки оборони.
Саме такі кроки можуть дати реальний результат, а не лише створити ілюзію безпеки.
Висновок: емоції проти реальності
Події у сесійній залі показали головне — суспільство втомлене і напружене, а тема безпеки залишається болючою для кожного.
Але коли страх стає інструментом тиску, а складні питання зводяться до простих гасел — це навряд чи допоможе знайти ефективні рішення.
Бердичів потребує не гучних заяв, а продуманих кроків. І головне питання залишається відкритим: чи готові всі сторони перейти від емоцій до реальної роботи?
Причина емоційних всплесків- це до цих пір не створене громадянське суспільство в Бердичеві, патріотичне виховання на позначці 0. Представники органів влади і керівництво місцевого самоврядування дистинцються від народу, невміло недоцільно використовують бюджетні кошти, погрузли в корупції. До цих пір гімн Бердичева звучить , в якому автор заклав оспівування міста, як міста чотирьох культур і російської в тому числі . Чому дивуватись. Місто виходить з під контролю і за це несе пряму відповідальність Орлюк і Коляда, який є самою слабкою ланкою в команді пана Кицака.