У залі Бердичівської міської ради цього дня панувала така тиша, яку неможливо описати звичайними словами. Це була не робоча пауза і не формальність засідання — це була тиша втрати, вдячності та глибокого людського болю.
Чергове засідання сесії міської ради розпочалося з події, яка виходить за межі політики та адміністративних процедур. У Бердичеві вшанували пам’ять Захисників України, які загинули, боронячи державу від російської агресії. Родинам полеглих військових передали державні нагороди, присвоєні посмертно.
Момент, коли місто замовкає
Бердичівський міський голова Сергій Орлюк разом із представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки передали державні нагороди родинам загиблих воїнів-бердичівлян.
У цей момент зал завмер. Не було звичних оплесків, не було політичних реплік — лише важке мовчання і погляди, в яких читався біль, що об’єднує всіх присутніх.
Церемонія проходила відповідно до Указів Президента України та наказів Міністерства оборони України. Але за офіційними формулюваннями стояли людські долі, обірвані життя і родини, які втратили найдорожче.
Імена Героїв, які назавжди залишаться з Бердичевом
Цього дня державні нагороди було передано родинам військовослужбовців, які загинули у боях за Україну:
- Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) — молодший лейтенант Богдан Перчук, солдат Олександр Петрачу;
- Відзнака «За поранення» (посмертно) — молодший сержант Олександр Слободянюк, солдат Денис Безпрозванний;
- Медаль «За військову службу Україні» (посмертно) — рядовий Сергій Навроцький.
Кожне з цих імен — це не просто рядок у списку. Це життя, це вибір, це шлях людини, яка стала на захист країни і не відступила.
Емоція, яку неможливо приховати
Коли нагороди передавали родинам, у залі відчувалася тиша, яка тисне сильніше за будь-які слова. Люди тримали державні відзнаки своїх рідних так, ніби намагалися втримати частинку їхньої присутності.
Це були моменти, коли офіційна подія перетворюється на глибоку людську історію втрати. У поглядах — сльози. У руках — ордени і медалі. У серцях — пам’ять, яка ніколи не згасне.
Бердичів у ці хвилини виглядав не як адміністративний центр, а як велика родина, яка разом переживає спільний біль.
Ціна свободи, яку неможливо виміряти
Україна продовжує боротьбу за свою незалежність, і кожен загиблий воїн — це частина цієї великої ціни свободи. Бердичівські Захисники стали частиною історії, яка пишеться кров’ю і мужністю.
У виступах під час засідання наголошувалося: кожна нагорода — це не лише державне визнання, а й нагадування про те, що свобода не дається без втрат.
Місто втратило своїх синів, але зберігає їхню пам’ять як моральний фундамент майбутнього.
Бердичів у час війни: громада, що тримається разом
З перших днів повномасштабного вторгнення Бердичівська громада стала частиною великого тилу української армії. Волонтерські ініціативи, допомога військовим, підтримка родин — усе це стало щоденною реальністю міста.
Міська влада системно займається питаннями соціального захисту родин загиблих Захисників. Це не лише документи чи виплати — це постійний супровід, увага і людське ставлення.
У громаді розуміють: війна не закінчується на фронті, вона продовжується в серцях тих, хто втратив близьких.
Реакція залу: тиша, яка говорить більше за промови
Жодна промова цього дня не могла перекрити емоцій, які панували в залі. Люди стояли мовчки. Дехто опускав очі. Дехто тримався за серце. Це була не політика — це була людяність у найчистішому вигляді.
Навіть після завершення церемонії зал довго не розходився. Ніби ніхто не хотів першим порушити цю важку, але важливу тишу.
Пам’ять, яка стає частиною міста
Імена загиблих воїнів уже стали частиною історії Бердичева. Вони звучатимуть у меморіальних заходах, у шкільних уроках, у пам’ятних днях громади.
Це пам’ять, яку неможливо стерти. Вона живе у родинах, у місті, у країні, яка продовжує боротьбу.
Громада бере на себе обов’язок зберігати цю пам’ять і передавати її наступним поколінням.
Підтримка родин як моральний обов’язок
Бердичівська міська рада наголошує, що підтримка родин загиблих Захисників — це не формальність, а постійна відповідальність громади.
Йдеться про соціальну допомогу, супровід, консультації та просту людську присутність поруч у найважчі моменти життя.
Кожна така родина — частина великої історії міста, і громада не залишає їх наодинці з болем.
Коли місто мовчить — воно пам’ятає
Бердичів цього дня говорив не словами, а тишею. І ця тиша була найсильнішою формою вдячності.
Місто схилило голову перед своїми Героями. І ця пам’ять залишиться назавжди.
Світла пам’ять усім Захисникам України. Вічна слава Героям.
