Двох братів викрали серед ночі просто з їхнього подвір’я. Чоловіків силоміць посадили в автомобіль, вивезли за межі Київщини, тривалий час незаконно утримували, а потім розстріляли. Тіла закопали у лісосмузі на Полтавщині. За версією слідства, причиною цієї жорстокої розправи могла стати побутова сварка через гучну музику, мотоцикли та відмову попросити вибачення у дружини військового командира.
Трагедія братів Максима та Романа Мосейчуків із села Калинівка Білоцерківського району вже вийшла далеко за межі кримінальної хроніки. У справі затримано десятьох підозрюваних. Усі вони — військовослужбовці або колишній командир 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської.
Серед фігурантів є командир батальйону. Десятим затриманим став колишній командир бригади Станіслав Лучанов. Його підозрюють в організації викрадення та причетності до умисного вбивства двох людей.
Ця справа ставить перед державою надзвичайно важкі запитання. Як військовий командир міг, за версією правоохоронців, залучити підлеглих до особистої помсти? Чому озброєна група безперешкодно викрала цивільних та перевезла їх через кілька областей? Як командир після затримання своїх підлеглих зумів самовільно залишити місце служби? І чи справді система військового контролю не помічала небезпечних сигналів раніше?
Це не справа проти української армії. Навпаки, її чесне розслідування має захистити авторитет Збройних сил. Десятки тисяч військових щодня ризикують життям на фронті. Саме тому люди, які могли використати форму, зброю, службовий транспорт і підлеглих для приватної розправи, мають відповідати перед законом без жодних винятків.
Братів забрали вночі просто з подвір’я
За даними слідства та відкритих джерел, викрадення сталося у ніч із 27 на 28 червня. Семеро людей нібито проникли на територію домоволодіння братів Мосейчуків у Калинівці. Місцеві жителі згодом розповідали журналістам, що тієї ночі чули постріли.
На подвір’ї залишилися ознаки насильства. Правоохоронці виявили пошкоджене обладнання системи відеоспостереження, сліди пострілів та інші речові докази.
Імовірно, хтось намагався знищити або вивести з ладу камери, які могли зафіксувати нападників, автомобілі та момент викрадення. Проте повністю стерти цифрові сліди не вдалося.
Братів силоміць посадили в автомобіль і повезли у невідомому напрямку. Вони не могли зателефонувати близьким, звернутися до поліції чи повідомити, де перебувають.
За словами знайомого родини, зникнення Максима і Романа помітив їхній брат Сергій. Офіційне повідомлення про безвісне зникнення надійшло до поліції Київської області 3 липня — приблизно через п’ять днів після ймовірного викрадення.
Цей часовий проміжок дав нападникам суттєву перевагу. Вони мали можливість залишити Київщину, змінити маршрут, сховати транспорт, позбутися частини доказів та підготувати місце для приховування тіл.
Можливим приводом стала сварка через мотоцикли
Версія про можливий мотив злочину приголомшує своєю дикістю. За інформацією правоохоронців, усе могло початися з побутової суперечки.
Місцева жителька зробила чоловікам зауваження через гучну музику та їзду на мотоциклах. У відповідь, як стверджує слідство, пролунала нецензурна лайка.
Пізніше до конфлікту втрутився чоловік жінки — військовослужбовець та командир бригади. Він вимагав, щоб брати попросили вибачення. Чоловіки нібито відмовилися та відповіли у грубій формі.
Навіть якщо така суперечка справді відбулася, вона не може виправдовувати подальше насильство. За порушення тиші передбачена адміністративна відповідальність. У випадку погроз або образ можна викликати поліцію, звернутися до суду чи вимагати публічного вибачення.
У правовій державі немає покарання у вигляді нічного рейду озброєних людей, викрадення, незаконного утримання та розстрілу.
Військові нібито ходили селом зі списком мотоциклістів
Журналісти hromadske з посиланням на жителів Калинівки повідомили ще одну тривожну деталь. Напередодні зникнення братів військові нібито обходили село зі списком власників мототехніки та встановлювали їхні адреси.
У цьому переліку начебто фігурував Сергій Мосейчук — третій брат. Максима та Романа у списку, за словами місцевих жителів, не було.
Якщо ця інформація підтвердиться, виникне принципове питання: чи були викрадені чоловіки саме тими людьми, яких військові шукали для «покарання»? Чи вони стали жертвами через родинний зв’язок або помилку нападників?
Це не зменшує відповідальності. Навпаки, демонструє небезпечність самосуду, коли озброєна група сама складає списки, сама визначає винних і сама виконує неіснуючий «вирок».
Якщо люди у військовій формі справді ходили селом та збирали адреси мотоциклістів, це вже мало б стати сигналом для правоохоронців і місцевої влади. Слідство повинне встановити, чи звертався хтось із жителів по допомогу та чи могли трагедію зупинити раніше.
Вісім підлеглих для особистої помсти
За даними джерел ZN.UA, версія слідства полягає в тому, що після конфлікту з його дружиною Станіслав Лучанов міг дати вісьмом підлеглим команду «покарати» винних.
Ця обставина ще має бути доведена у суді. Проте саме вона робить справу особливо небезпечною для держави.
Йдеться не про раптову бійку двох людей і не про неконтрольований спалах агресії. Слідство описує організований злочин, для якого потрібно було знайти адреси, зібрати людей, отримати транспорт і зброю, проникнути на подвір’я, пошкодити відеоспостереження та силоміць вивезти потерпілих.
Після цього братів потрібно було десь утримувати. Потім перевезти в іншу область, убити, знайти віддалене місце та приховати тіла.
Кожен із цих етапів вимагав часу, координації та участі кількох людей. Кожен учасник мав можливість зупинитися, відмовитися від явно злочинного наказу або повідомити правоохоронців.
Якщо версія слідства буде підтверджена, цього не зробив ніхто.
Тому справа стосується не лише можливої особистої жорстокості одного командира. Вона порушує питання про культуру безумовного підпорядкування, страх перед начальником та готовність окремих військових сприймати незаконну вказівку як наказ, який необхідно виконувати.
Українське законодавство не звільняє військовослужбовця від відповідальності за виконання явно злочинного наказу. Форма, посада та бойовий досвід не можуть бути виправданням викрадення і вбивства цивільних.
Тіла братів знайшли у лісосмузі на Полтавщині
У перших повідомленнях медіа з’являлася суперечлива інформація про місце, куди могли вивезти братів. Частина журналістських джерел називала Дніпропетровську область.
Водночас джерела «Української правди», а згодом поліція повідомили про Полтавську область. Саме там 9 липня правоохоронці знайшли закопані тіла двох чоловіків.
На тілах виявили численні вогнепальні поранення. За оцінкою поліції, характер ушкоджень свідчить про особливу жорстокість злочину.
Місце поховання вдалося встановити за участі одного із затриманих військовослужбовців. Під час слідчого експерименту він показав лісосмугу, де були приховані загиблі.
Цьому фігуранту повідомили про підозру в умисному вбивстві двох осіб. Слідство має встановити, хто саме стріляв, скільки було пострілів, яку зброю використали та чи були брати живими протягом усього маршруту.
Розбіжність між ранніми повідомленнями про Дніпропетровщину та офіційними даними про Полтавщину може пояснюватися неповною первинною інформацією. Також не виключено, що викрадачі пересувалися територією кількох областей.
Це має значення для розслідування. Тривалий маршрут залишає записи дорожніх камер, цифрові сліди телефонів, інформацію про пальне та можливих свідків. Він також породжує питання, як група озброєних людей могла безперешкодно пересуватися країною з двома незаконно утримуваними цивільними.
Батько Максима та Романа загинув на фронті
Особливого трагізму цій історії додає доля родини Мосейчуків. За інформацією українських медіа, батько загиблих братів був військовослужбовцем та загинув, захищаючи Україну.
Знайомий родини Василь Дмитрієнко розповідав журналістам, що мобілізувався разом із Сергієм Мосейчуком-старшим на початку повномасштабного вторгнення.
Під час служби батько братів виносив із поля бою пораненого побратима. Згодом автомобіль, у якому він їхав на позиції разом з іншими військовими, підірвався на міні. Сергій Мосейчук загинув.
Держава, яку захищав їхній батько, не змогла захистити його синів у тилу. Якщо підозри підтвердяться, Максима та Романа викрали й убили люди, які носили ту саму військову форму.
Саме тому справа вимагає максимально чесного розслідування. Не для дискредитації війська, а заради пам’яті військових, які загинули за країну, де закон має бути сильнішим за зброю, посаду та особисті зв’язки.
Дев’ятьох військових затримали, а командир зник
Перший етап спецоперації завершився затриманням дев’ятьох військовослужбовців 155-ї бригади. Серед них, за інформацією відкритих джерел, був командир одного з батальйонів.
Усіх військовослужбовців, які стали фігурантами кримінального провадження, відсторонили від виконання службових обов’язків.
Оперативне командування «Північ» заявило, що сприяє слідству та надає правоохоронцям необхідну інформацію.
Усі протиправні вчинки отримають належну правову оцінку. Винні понесуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Оперативне командування «Північ»
Однак на момент затримання підлеглих місцеперебування командира бригади Станіслава Лучанова вже не було відоме. В ОК «Північ» офіційно підтвердили, що він самовільно залишив місце служби.
Ситуація виглядала приголомшливо. Дев’ятьох військових затримують у справі про викрадення цивільних. Серед затриманих є командир батальйону. А командир усієї бригади зникає.
І це відбувається не на окупованій території та не під час хаотичного відступу. Йдеться про тил, де діють правоохоронні органи, Військова служба правопорядку та система внутрішнього контролю.
Хто мав контролювати місцеперебування Лучанова? Коли стало відомо про його відсутність? Чи був він попереджений про затримання підлеглих? Чи мав можливість видалити листування, знищити документи або впливати на інших учасників справи?
Не менш важливо встановити, чи допомагав хтось командирові залишити військову частину та пересуватися країною. Самовільне залишення місця служби офіцером такого рівня складно пояснити лише неуважністю чергових.
Хто такий Станіслав Лучанов
Станіслав Лучанов очолив 155-ту окрему механізовану бригаду імені Анни Київської у лютому 2026 року. До цього він обіймав посаду начальника штабу 425-го окремого штурмового полку «Скеля».
Лучанов мав бойовий досвід і низку високих державних нагород. У відкритих джерелах згадуються «Хрест бойових заслуг», орден «За мужність» III ступеня та ордени Богдана Хмельницького трьох ступенів.
Нагороди свідчать про визнані державою бойові заслуги. Проте вони не є індульгенцією від кримінальної відповідальності. Саме рівність перед законом відрізняє регулярне військо демократичної держави від озброєного формування, де командир сам встановлює правила.
Попередня служба Лучанова у полку «Скеля» також заслуговує уваги. У 2026 році видання «Бабель» опублікувало велике розслідування про ймовірні побиття, незаконне утримання та жорстоке поводження з мобілізованими у навчальних центрах цього підрозділу.
Журналісти наводили свідчення про карцери, скотчування, побиття, озброєну охорону та стрілянину поблизу людей, які намагалися залишити територію. Після публікації представники полку підтвердили 25 небойових смертей мобілізованих, хоча заперечували частину звинувачень щодо системного насильства.
Сам факт служби Лучанова у штабі «Скелі» не доводить його причетності до описаних журналістами випадків. Так само попередні звинувачення щодо полку не є доказом у справі братів Мосейчуків.
Але виникає законне питання. Чи перевіряли під час призначення командира 155-ї бригади управлінську культуру, яка існувала у його попередньому підрозділі? Чи були відомі вищому командуванню скарги на жорстоке поводження? Чи аналізували ризики, перш ніж довірити офіцеру особовий склад, зброю та широкі повноваження?
Без відповідей на ці питання справа може завершитися покаранням кількох виконавців, але не торкнутися умов, які могли зробити можливим сам злочин.
Лучанов став десятим затриманим
13 липня оперативники поліції Київської області за силової підтримки спецпідрозділу КОРД затримали Станіслава Лучанова у Подільському районі Києва.
За даними медіа, екскомандир пересувався автомобілем разом з адвокатом. Після затримання йому повідомили про підозру.
Таким чином, Лучанов став десятим затриманим у справі про викрадення та вбивство братів Максима і Романа Мосейчуків. До цього правоохоронці затримали дев’ятьох військовослужбовців бригади.
Міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко підтвердив затримання десятого підозрюваного. Він назвав убивство братів жахливим злочином та наголосив, що конфлікти неприпустимо вирішувати бандитськими методами.
Неприпустимо вирішувати конфлікти за допомогою бандитських методів.
Міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко
Водночас міністр застеріг від перенесення відповідальності окремих осіб на всіх військових. Подібні випадки не повинні кидати тінь на захисників, які виконують бойові завдання та ризикують життям на фронті.
Це справедливе застереження. Але захищати авторитет війська потрібно не замовчуванням, а очищенням. Люди, які використовують військовий статус для залякування, самосуду чи особистої помсти, завдають Збройним силам величезної репутаційної шкоди.
Військова форма не може бути бронею від правосуддя. Бойова нагорода не перекреслює можливого злочину. Наказ командира не перетворює викрадення цивільних на бойове завдання. А війна не скасовує Конституцію та Кримінальний кодекс.
Як поліція відновила маршрут викрадачів
За словами Ігоря Клименка, розслідування вимагало масштабної роботи. Оперативники, слідчі та кримінальні аналітики поліції Київщини опрацювали десятки камер відеоспостереження.
Правоохоронці аналізували маршрути транспортних засобів, зіставляли час проїзду автомобілів та встановлювали машини, якими могли користуватися підозрювані.
Записи дозволили поетапно відновити хронологію. Від появи озброєних людей біля будинку братів — до маршруту, яким викрадених могли вивезти за межі Київської області.
Така робота частково пояснює, чому правоохоронці не оприлюднювали подробиці одразу. Публікація номерів автомобілів, маршрутів і даних про встановлених учасників могла попередити підозрюваних та дати їм можливість знищити докази.
«Розслідування не відбуваються у прямому ефірі», — наголосив міністр. За його словами, спільна робота поліції та прокуратури дала змогу встановити організовану групу і провести серію затримань.
Це вагомий результат. Але він не скасовує потреби у подальшій публічній звітності. Після завершення основних процесуальних дій суспільству мають пояснити не лише те, як знайшли виконавців, а й те, як командир міг залучити до ймовірного злочину таку кількість підлеглих.
Чому офіційна реакція з’явилася після журналістських публікацій
Є запитання і до комунікації державних структур. Про зникнення братів поліція знала з 3 липня. Тіла знайшли 9 липня. Інформація про затриманих військових та розшук командира стала широко відомою 11 липня — після публікацій журналістів.
На початковому етапі поліція Київщини не коментувала запити медіа. Офіційна реакція військового командування з’явилася вже після того, як історія отримала значний суспільний резонанс.
Зрозуміло, що передчасне розголошення могло завадити затриманням. Але тривале мовчання у справі, де фігурують військові командири, неминуче породжує підозри у можливому приховуванні.
Саме тому державним структурам потрібна чітка кризова комунікація. Вона не повинна розкривати таємницю слідства, але має підтверджувати факт розслідування, пояснювати процедури та гарантувати незалежність слідчих.
У цій історії значну частину суспільно важливої інформації першими оприлюднили журналісти. Медіа назвали підрозділ, ім’я командира, імена загиблих та повідомили про самовільне залишення ним місця служби.
Це ще раз доводить, що незалежна журналістика під час війни не послаблює державу. Вона створює запобіжник проти безкарності. Армію не можна захистити приховуванням можливих злочинів. Її можна захистити чесним розслідуванням і невідворотною відповідальністю.
Поліція та влада зустрілися з жителями громади
Після затримання десятого підозрюваного начальник поліції Київської області Андрій Рубель та очільник Київської ОВА Микола Калашник зустрілися з жителями громади, де проживали брати.
Така зустріч була необхідною. Люди мають право знати, що основних підозрюваних затримано, можливу небезпеку локалізовано, а свідки можуть розраховувати на захист.
Проте однієї зустрічі після трагедії недостатньо. Безпека громади починається не тоді, коли тіла вже знайдено, а тоді, коли перші сигнали про озброєне залякування отримують негайну реакцію.
Слідство має перевірити, чи знали жителі Калинівки про обхід військовими власників мототехніки. Чи сприймали люди це як погрозу? Чи надходили звернення до поліції або місцевої влади? Чи мав хтось можливість зупинити події ще до нічного нападу?
Ігор Клименко слушно заявив, що безпека країни починається з безпеки у громадах. Але ця теза має підтверджуватися не лише словами після трагедії. Вона повинна означати швидку реакцію на будь-які спроби озброєних людей встановлювати у громаді власні правила.
Хронологія справи братів Мосейчуків
- Ніч із 27 на 28 червня. Семеро людей, за даними слідства, проникають на подвір’я Максима та Романа Мосейчуків і вивозять братів у невідомому напрямку.
- 3 липня. До поліції Київської області надходить повідомлення про безвісне зникнення чоловіків.
- Початок липня. Слідчі знаходять пошкоджене відеоспостереження, сліди пострілів та інші докази можливого тяжкого злочину.
- 9 липня. У лісосмузі на території Полтавської області правоохоронці знаходять закопані тіла з численними вогнепальними пораненнями.
- Перший етап спецоперації. Затримано дев’ятьох військовослужбовців 155-ї бригади, серед яких командир батальйону.
- 11 липня. У медіа з’являється інформація, що Станіслав Лучанов самовільно залишив місце служби. ОК «Північ» підтверджує його розшук.
- 13 липня. Лучанова затримують у Подільському районі Києва. Він стає десятим затриманим у кримінальному провадженні.
Запитання, на які має відповісти слідство
- Хто саме розробив план викрадення братів Мосейчуків?
- Чи існував прямий наказ командира та в якій формі його передали?
- Хто складав список власників мотоциклів і з якою метою?
- Чому в цьому списку був третій брат, але не Максим і Роман?
- Чи використовували нападники службові автомобілі та штатну зброю?
- Де саме утримували чоловіків після викрадення?
- Чи проходив маршрут через Дніпропетровську та Полтавську області?
- Хто безпосередньо стріляв у потерпілих?
- Хто обрав місце поховання та приховував тіла?
- Чому Лучанов зміг самовільно залишити місце служби?
- Чи допомагали йому переховуватися інші військові або цивільні?
- Чи надходили раніше скарги на поведінку командира та його підлеглих?
- Чи перевіряли обставини його попередньої служби перед призначенням командиром бригади?
Справа не повинна завершитися лише покаранням виконавців
Затримання десяти підозрюваних — важливий результат. Але навіть обвинувальні вироки не дадуть повної відповіді на головне питання: як у військовому підрозділі могла виникнути група, готова виконувати ймовірний наказ про приватну розправу над цивільними?
Необхідно встановити, чи використовувалися службові автомобілі, штатна зброя, пальне, засоби зв’язку та інформаційні ресурси військової частини. Якщо так, настільки масштабні приготування складно було не помітити.
Окремої оцінки потребують дії посадових осіб, які допустили самовільне залишення місця служби командиром після затримання його підлеглих.
Відповідальність має стосуватися не лише тих, хто міг викрадати, утримувати або вбивати. Вона повинна торкнутися і тих, хто через недбалість чи свідоме сприяння дозволив підозрюваному зникнути.
Інакше суспільству запропонують надто просту версію: був один жорстокий командир, кілька слухняних виконавців, усіх затримали — проблему вирішено.
Насправді справа братів Мосейчуків вказує на значно глибшу загрозу. Командна влада може перетворитися на особисту силу, якщо її не обмежують закон, контроль і невідворотна відповідальність.
Максима та Романа вже не повернути. Але держава зобов’язана зробити все, щоб їхня смерть не стала ще одним гучним злочином, після якого система залишиться незмінною.
Більше резонансних матеріалів про злочини, спецоперації та роботу правоохоронців читайте у розділі «Гангстерленд» на сайті «Про Бердичів». Раніше ми розповідали про затримання озброєних дезертирів, підозрюваних у подвійному вбивстві, а також про гучне розслідування щодо можливих зловживань у поліції Житомирщини.
Остаточну оцінку доказам має дати суд
Вісьмом учасникам імовірної організованої групи повідомили про підозру за частиною 3 статті 146 Кримінального кодексу України. Їм інкримінують незаконне позбавлення волі та викрадення людей, вчинене організованою групою.
Ще одному військовослужбовцю повідомили про підозру в умисному вбивстві двох осіб. Саме він, за інформацією правоохоронців, під час слідчого експерименту показав місце, де були приховані тіла.
Станіславу Лучанову інкримінують організацію незаконного позбавлення волі та причетність до умисного вбивства двох людей, вчиненого організованою групою. У разі доведення вини йому може загрожувати до 15 років ув’язнення або довічне позбавлення волі.
Підозрюваним обрано або обираються запобіжні заходи. Досудове розслідування продовжується під процесуальним керівництвом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.
Відповідно до статті 62 Конституції України, усі фігуранти вважаються невинуватими, доки їхню провину не буде доведено у законному порядку обвинувальним вироком суду.
Матеріал підготовлено на підставі повідомлень поліції Київської області, Міністерства внутрішніх справ, Оперативного командування «Північ», Військової служби правопорядку, заяв представників державної влади та публікацій hromadske, «Української правди», ZN.UA, «Бабеля» й інших відкритих джерел. Частина описаних обставин є версією слідства або інформацією медіа та потребує остаточного підтвердження у суді.
